Ãîëîâíà

Ðîñïîðÿäæåííÿ

Ïîëîæåííÿ

Ãðàô³ê

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СТЕПАНСЬКА СЕЛИЩНА РАДА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У Всесвіті Степань - невеличка піщинка, маленька крапочка на карті. Але це - чудовий, унікальний і дуже своєрідний куточок Полісся, що розкинувся на берегах ти­хоплинної Горині. Селище здавна відоме волелюбними та працьовитими людьми. Його красою милувались шведський король Карл XII, російський цар Петро І. Його вулицями ходив автор повісті «Олеся» Олександр Купрін. Це селище подарувало світові дуже багато видатних по­статей і цікавих особистостей. У ньому сформувались свої звичаї й традиції. Це своєрідна малесенька країна в південно-західній частині району. Про Степань можна сказати багато або мало, але ніколи не можна розповісти все. Нещодавно відвідувачі Сарненського історико-етнографічного музею стали учасниками традиційної мистецької акції «Мистецтво одного села». її представили майст­ри декоративно-вжиткового мистецтва й аматори художньої самодіяльності Степанського культурно-дозвіллєвого комплексу «Мрія».

Селищний голова Марія Гоч вручила коровай від гостинної Степанщини заступни­кам голів рай держадміністрації та районної ради Тетяні Сухаревій і Валентину Цупріяну. А ведуча Тетяна Наливай­ко запросила переглянути фрагмент театралізованого дійства «Брами всі повідчи­няю я святому Миколаю». Його представили учасники підготовчої студії народного аматорського драматичного колективу Степанського будинку культури під керівництвом Мар'яни Пінчук. їх вис­туп зустріли щедрими оплес­ки. Найбільше з них дісталось найменшим Дмитру Пінчуку і Наталії Дацюк. А спів п'ятикласника, учня музичної шко­ли, переможця Всеукраїнсь­кого конкурсу молодих об­дарувань «Бурштинові нот­ки» Владислава Кореви викликав захопливі вигуки «Браво!».

Марія Гоч щиро привітала присутніх від усієї степанської громади зі святом святого Миколая Чудотворця. Представила селищну раду, до якої входять 6 населених пунктів. Розповіла, чим живе селище і його люди. За 20 років незалежності на тери­торії ради виросло три храми - грушівський, мельницький і степанський (два останні добудовують), що свідчить про високу духовність степанців. Марія Іванівна подяку­вала керівникам району, які не залишаються осторонь проблем громади. Нещодавно вдалося зробити 2 білощебеневі дороги - по вулиці Шевченка в Трудах та Івана Мазепи в Степані. А за тиждень-два, також за їх допомогою, одна з вулиць Степаня стане освітленою.

Багато хороших, вдячних слів на адресу степанців, які представили у виставковому залі музею свої духовні, етнічні, мистецькі унікальні надбання та скарби, сказала Тетяна Сухарева. Зокрема відзначила громаду, яка з покоління в покоління передає власну автентичність. Де ще в утробі матері дитині зак­ладають усвідомлення й ідентифікацію себе, як українця. Громада, як підкреслила Тетяна Євгенівна, трепетно береже місцеві й регіональні традиції й гордо несе національні. Закликала всіх долучитись до першоджерел історії, які в Степані зберегли чи не в первісному вигляді, і отримали від них насолоду. А ще – впустили в душу і серце свято. Найкращі вітання й побажання з його нагоди передала від голови райдержадміністрації Анатолія Остапчука.

Валентин Цупріян висловив думку про те, що хто хоч раз побував у Степані, спілкувався з його жителями і вта­мував спрагу біля джерела, той назавжди закохається в Поліський край. А спогляда­ючи вироби майстрів, зауважив Валентин Станіславович, навчаємось прощенню, вмінню дарувати добро й нічого не просити натомість. Передав слова вітання від голови районної ради Миколи Драганчука.

Секретар міськвиконкому Ігор М'якішев також був вражений тим, що побачив у виставковому залі. Подякував майстрам, які не лише вдосконалюють свої вміння, а й на­вчають молоде покоління. Окремі слова вдячності вис­ловив учасникам підготовчої студії Будинку культури за театралізовану виставу. В день імені святого Миколая і напе­редодні новорічно-різдвяних свят Ігор Федорович привітав усіх від міського голови Сергія Євтушка.

Представники влади району та міста побажали здоров'я, достатку, миру й злагоди кожній родині та людині. Крім того, нагородили умільців грамотами голів РДА і район­ної ради за вагомий внесок у збереження, відродження та популяризацію автентичних традицій, звичаїв, обрядів, аматорського мистецтва. Се­ред нагороджених селищний голова Марія Гоч, керівник історико-краєзнавчого та фольклорно-етнографічного гуртків Будинку дітей і молоді селища Степань Сергій Гаврилюк, учитель географії Степанської ЗОНІ І—ІІІ ступенів, Олена Дікал, учитель молодших класів навчального закладу, завідуюча історико-краєзнавчим музеєм селища Лілія Рачицька, майстер деко­ративно-прикладного мистец­тва Тетяна Савочка, виши­вальниця Лариса Коротчук, майстриня з виготовлення ве­сільних вінків Катерина Мойсеєць, художник-іконописець Катерина Ширко, майстер із виготовлення скрипок Сергій Поліщук, художниця села Ка­линівка Олександра Велесик, вишивальниця з Мельниці Руслана Радкевич, степанський майстер різьби по дереву Богдан Лазарчук Отримали солодощі від представників влади і юні театрали.

Презентацію вишивки розпочала господиня свята Олена Дікал. Крок за кроком Олена Василівна вміло вела захопливу розповідь про селище. Один за одним допомагали їй у цьому закохані у свою місцевість степанці. Лілія Рачицька повідала історію древнього містечка, зображену на стародавніх фото. Зокрема зазначила, що тут чи не найбільше побувало князів і збудовано цер­ков, доля яких виявилась трагічною. У 1614 звели й католицький костел. Але самі будівлі ніщо в порівнянні з людьми. Якщо глянути на фото місцевих мешканців XVI-XVII століть, то, незважаючи на бідні одяг і взуття, їх очі вже тоді випромінювали гордість. А на початку XX століття тут працювали паркетна фабрика, лісопильний завод, 5 парових і 3 водяних млини, 5 вітряків.

Екскурс у минуле й теперішнє села Мельниця здійснила завідуюча клубом Галина Нікифорець. Розповіла про невеличке чепурне село з асфальтованими дорогами та безліччю колодязних журавлів. Про його історію, братів-поміщиків Ворцелів, яким належали землі, найго­ловнішу окрасу - церкву Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Саме з вірою й надією в майбутнє мельничани живуть, творять і працюють..

Мало хто знає, що за Калинівкою збереглася стара назва села Коленія (від колонія). Про що розпові­ла бібліотекар публічно-шкільної бібліотеки Ніна Музика. За історичними даними «Списка населённых мест Волынской губернии» 1906 року, в цьому поселенні вже мешкало 550 жителів. Нову назву, що символізує дівочу красу, село от­римало в 1939. Тут співочі й талано­виті люди, а молодь залишається жити й працювати, щороку народжується 10 немовлят. У Калинівці в 1928 році народилась Олександра Велесик, яка і у свої 83 продовжує малювати. Дівчинка, яка до війни за­кінчила 6 класів і навчилася читати Шевченка, й нині втілює свої мрії на полотні. Ніна Миколаївна розповіла й про історію та походження села Грушівка. Воно розкинулося за 5 кілометрів від Калинівки. Якщо у 1621 році тут було лише 6 дворів, то зараз 71. Колишню Зульню перейменували в Грушівку, бо біля села росло дуже багато диких груш. Сільські майстрині представили на виставку вишиті килими.

Завідуюча Степанською дитячою бібліотекою Любов Коротчук озна­йомила з історією сіл Труди та Дворець. Трудяни, які мешкають за 5 кілометрів від Степаня, також свято бережуть свої традиції та пам'ять проземляків - борців за долю й волю України. Любов Андріївна прочитала вірші Тамари Кирдій, інваліда дитинства, яка народилась у Трудах і не скорилася долі. Свої переживан­ня виливає в поетичних рядках. Не менш цікавою є й історія села Дворець. Невеличкого, але милого поселення між полями и лісом уздовж дороги Степань-Вербче.

Олена Дікал звернула увагу і на представлений одяг степанського населення. Він докорінно відрізнявся від того, що носили жителі на­вколишніх сіл, бо ніде не було таких ярмарків, як у Степані. Сюди з’їжджалися купці з усієї Волині, привозили заморські тканини, дорогі й гарні хустки. Звернула увагу Олена Василівна на різновид на­грудника — козакина, який носили лише заможні дівчата.

Мабуть, над селищем - особлива аура. Бо як інакше пояснити незмінну кількість талановитих самородків, яких дала людству степанська земля. Олена Дікал представила роботи художника, відомого й поза межами України, Степана Чуприни. Його захоплення історією своєї країни знайшло відображення в картинах, по яких її можна вивчати. Творчий доробок митця - понад 200 творів. А «Розплетену косу», на якій зображена наречена перед дзеркалом, відтворив з образу дружини. Професійну освіту здобув уже в зрілому віці: у 57 закінчив Московський університет народного мистецтва ім. Крупської.

Заслуговують на увагу й картини-ікони молодої художниці Катерини Ширко. Підписує їх Катруся — Степанка, а живе в далекій Карелії, у Мурманську. її картини бачили виставкові зали Карелії, Києва, Моск­ви. 20 років, упродовж яких займається іконописом, - немало. Дивлячись на роботи майстрині хочеться стати чистішим, добрішим і кращим.

А перед тим, як вишивати ікони бісером, треба попросити в Господа Бога сили й натхнення. Ніна Карпець, яка займається цим видом мистецтва, починала з того, що побачила вишивка в «Порадниці». І відчула насправді, я Бог відкрив їй очі: у 72 носила сильні окуляри, а зараз без них вишиває бісером.

Учитель трудового навчання Микола Лук'янов представив вироби майстрів з обробки деревини, металу й бетону. Богдан Лазарчук за професією лікар. У вільний час займається різьбою по дереву. І різець тримає в руках так само вправно, як і скальпель. Молодий учитель трудового навчання Володимир Карпець уміє не лише сам працювати з деревом, а й навчає цьому вихованців. Не менш талановитий Віктор Ярема повертає до життя колишню кузню і вироби, які там виготовляли. Якщо в степанців можна побачити його хвіртки й брами, то паркани й тротуарна плитка — майстерність підприємця Валерія Кривульського.

Послухали із задоволенням відвідувачі музейних гостин і музику Моцарта у виконанні майстра, який виготовляє скрипки, Сергія Поліщука. Гідний син свого батька, Григорія Тимофійовича, якого називають поліським Страдиварі, вкладає в музичні інструменти серце й душу впродовж 15 років. Умілець розповів технологію їх виготовлення і розкрив секрет звучання. А от склад лаку, яким покриває інструмент, тримає в таємниці.

Господиня звернула увагу ще на один куточок — стенд, який відобразив історію степанського весілля за останні 60 років на прикладі династії Ольги Катюхи — її доньки Олени та внучки Оксани. А майстриня привезла свої творчі роботи – весільні віночки й вишиті козакини. До сьогодні в Степані наречена одягає на голову віночок і ходить з дружками кликати на весілля.

Сергій Гаврилюк представив роботи вихованців БДМ. Ще більше враження справило на присутніх виконання юнаком колядки «На рожденье, на вдівлєньє», яку співа­ють на Рокитнівщині. Тетяна Савочка провела майстер-клас з бісерного ткацтва, яке започаткували ще індіанці. Тетяна Павлівна черпає на­снагу від рідної землі і всьому, що знає, навчає дітей. Вони ж уміють виготовляти і м'які іграшки, дерева з бісеру, й обереги. А майстер-клас з виготовлення кошів продемонстрував лозоплет Микола Шур. Немає оселі в селищі, де б не було його кошиків для картоплі чи грибів. Молода вишивальниця Лариса Коротчук, крім власних, показала численні вишивки Любові Опанасець (Труди), Олени Сердюк (Степань), Аксинії Линки. Остання не має двох пальців на руці, але коли до неї завітали, побачили з голкою в руках. Лариса Петрівна не тільки розповіла про жіночі й чоловічі орнаменти, що на жодній з вишивок не повторюють­ся, а й розмаїття кольорів. А вза­галі, вишивання ліки від смутку та бальзам для закоханої душі й крила для мрії.

Ірина Торчик, директор Сте­панського будинку культури, показала світлини відомого фотохудожника Олександра Харвата під назвою «Життя степанців без прикрас». На них зображені люди похилого віку, старожили, ті, які живуть у Будинку милосердя. Про спортивні досягнення селища розповів голова Селищенського спортивного клубу, депутат районної ради, вчитель фізичної культури Віктор Коротчук. Він висловив спо­дівання, що в майбутньому Степань перетвориться на фізкультурно-оздоровчий спортивний центр району. До слова, Оксана Шульжук, яка на чемпіонаті світу зайняла 2 місце з гирьового спорту, є онукою Катерини Мойсеєць.

Бібліотекар ПШБ селища Наталія Шур ознайомила з літературною Степанщиною та назвала імена тих, хто її прославив: доктора еко­номічних наук Івана Тивончука, академіка Ігоря Юхновського, доктора, професора Академії будівництва України Миколу Лазарчука, літературознавця, критика, перекладача Степана Пінчука та його сина Олега, відомого скульптора, заслуженого працівника культури Віктора Торчика, молодих літераторів. Присутні спочатку познайомилися з мистецтвом тала­новитого художника Валерія Войтовича, унікальною людиною і вихідцем зі Степаня, автора двох великих праць — «Степань моя мила» та «Степанський край». Були представлені також роботи Руслани Радкевич, Лариси Плиски (Мельниця), Лесі Яреми й хлібобулочні вироби при­ватного підприємця Романа Казимірця, домашній хліб Євгенії Худоби та кон­дитерські - майстра-кондитера Тамари Мурзи. Насам­кінець не одну колядку проспівав народний ама­торський ансамбль народної пісні «Добриця» під керівництвом Галини Абрамович...

Та хоч би як намагалась розповісти й описати все, що побачила, розповідь залишиться все одно незавершеною. Бо немає кінця і краю талантам Степанщини.