Головна

Роспорядження

Положення

Графік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАРАСИНСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

 

 

 

 

 

«Уперше відвідати Карасин мені випало в 1947-ому, - пи­сав відомий сарненський краєзнавець Володимир Лєснічук. — Добирався до нього на волах від Карпилівки лісовим путівцем. Між цими селами, відразу за містком через річку Лисницю, побачив односторонню алею з ялин і декількох каштанів, праворуч — фундаменти житлових бу­динків і бараку, а поруч — ста­рий фруктовий сад. Отже, тут був фільварок». За словами старожилів, у цій місцині жив пан Гавронський. Він мав со­лідну лісову дачу, великий сінокіс із осушувальною сис­темою, ставки, де розводили рибу, а також цегляний завод. Щоправда, сам багато подо­рожував, а хазяйнувала зав­зята, але зла й мстива пані. У селі вже на той час був один телефонний апарат, детектор­ний радіоприймач і чотири га­сові лампи. Довкола ліси та болота. Похмурий пейзаж звеселяло велике мальовниче озеро з карасями та в'юнами. До слова, карасинські сушені в'юни тримали монополію на сарненському ринку.

Мешканці села стверджу­ють, що його назва походить від словосполучення «кара сину». Легенда розповідає про молодого парубка, який закохався в дівчину, але вона не сподобалася його батькам. Молодята розлучатись не за­хотіли, тоді батько відправив свого неслухняного сина господарювати на віддалений хутір. Такою була кара для нього. Ця подія й дала поча­ток народженню нового села. За іншими переказами, назва­ли його через озеро. Саме в ньому у великій кількості во­дились карасі, а навколо по­селились перші люди, які й заснували населений пункт.

Минулого четверга, після невеликої перерви, в Сар­ненському історико-етногра­фічному музеї поціновувачі прекрасного вітали на ра­йонній мистецькій акції «Мис­тецтво одного села» учас­ників художньої самодіяль­ності та майстрів декоратив­но-вжиткового мистецтва сільського культурно-дозвіллєвого комплексу «Калина». Розпочали дійство вихованці Карасинської ЗОШ І-ІІ ст. фрагментом обряду зустрічі Весни й Зими. Юні таланти за­володіли увагою слухачів із першої хвилини виступу, які відзначили артистичну май­стерність і невимушену пове­дінку наймолодших учасників акції. Ангеліна Гольонко ще й пригостила всіх випеченими жайворонками. Згодом веду­ча Тетяна Юрцевіч запросила до вітального слова сільсько­го голову Миколу Шкодича. Він запропонував присутнім ознайомитися з представле­ними виробами, більшість з яких є унікальними, свого роду родзинками населеного пункту.

Заступники голів райдержадміністрації та районної ради Інна Наумович і В'ячеслав Шимко привітали зі святом українських традицій і народ­них талантів, які є невичерпни­ми і яких немає в жодного іншого народу. Інна Вікторів­на подякувала карасинцям за їх неповторність і збережене минуле для нащадків, побажа­ла Божого благословення. В'ячеслав Шимко висловив своє захоплення щирими та добрими жителями села, недавно збудованим Свято-Василівським храмом, вражений не лише красою, а й відчуттям мистецької досконалості лю­дей, які його зводили.

За вагомий внесок у збе­реження, відродження та по­пуляризацію автентичних тра­дицій, звичаїв, обрядів, ама­торського мистецтва й участь у районній мистецькій акції «Мистецтво одного села» Інна

Наумович і В'ячеслав Шимко нагородили грамотами голів райдержадміністрації та ра­йонної ради сільського голо­ву Миколу Шкодича, викона­вицю автентичних пісень Ган­ну Куришко. Майстра в'язаних виробів Надію Тверду, різьби по дереву та лозоплетіння — Віталія Тишковця, вишиваль­ниць Наталію Котяй і Галину Коцюбу.

Презентацію виставки роз­почала завідувачка публічно-шкільною бібліотекою Надія Яковець. Надія Іванівна розпо­віла про історію виникнення села. Особисто для себе відкрила дуже цікавий факт, як у роки Великої Вітчизняної війни карасинці, ризикуючи власним життям, рятували від загибелі єврейські родини. Ми­колу Куришка, його батьків, Івана Улиту та Ганну Тишковець комісія Ізраїльського на­ціонального інституту пам'яті катастрофи та героїзму Яд-Вашем удостоїла звання Правед­ників України. їх імена викарбувані на Стіні пошани в Алеї Праведників світу. У 2008 р. Указом Президента України Микола Куришко та Ганна Тишковець були нагороджені ор­деном «За заслуги» III ступе­ня. Надія Яковець ознайомила з назвами вулиць та їх істо­рією, повідала про окрасу місцевості — озеро Озерце. За легендою, селянин, який у свят­вечір перед Великоднем орав поле, разом із волами прова­лився під землю. І на цьому місці почало бити джерело, яке на ранок перетворилось у ве­лике озеро.

Про побут минулих років розповіла хранителька пра­давніх пісень, Карасинський соловейко й учасниця район­них, обласних і всеукраїнських фестивалів Ганна Куришко. Вона не лише продемонстру­вала збережені речі домаш­нього побуту селян, а й пода­рувала нагоду насолодитись її співом.

Про сьогодення Карасина та його мешканців вів мову директор навчального закла­ду Михайло Мельник. Запро­сив відвідати село й побачи­ти школу, побудовану в 1956 році, Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, приміщення сільської ради й переконатись у тому, що в ньому й зараз живе ба­гато майстрів, як і колись. Представив вишиті рушники, роботи гуртка «Умілі руки» Карасинської ЗОШ І-ІІ ст. (паперопластика, оригамі). По­хвалився комп'ютерним кла­сом, торговельними заклада­ми, оновленими вулицями та європарканом навколо на­вчального закладу. Згадав Михайло Іванович і про здобутки сільського спортивно­го клубу, його досягнення та нагороди.

Про видатних людей, які зробили свій внесок в історію Карасина, розповіла вчитель початкових класів Надія Твер­да. Упродовж десятиліть хранителькою прадавніх пісень Західного Полісся була Ганна Куришко. Захоплення співати передалося ще змалечку від бабусі Наталії Тишковець, яка разом із чоловіком виховува­ла дівчинку. Вони й формува­ли музичні здібності внучки, яка рано втратила батьків. Нині в репертуарі Ганни Петрівни майже 200 різножанро­вих пісень. її виступи на свят­кових концертах пам'ятають жителі районного й обласно­го центрів. Аматорському вокальному колективу, створе­ному на початку 1990-го за її ініціативи, в Рівному присвої­ли звання народного. Сьо­годні, на жаль, він розпався (більшість учасників відійшли у вічність). А всю музичну на­уку Ганна Куришко передає онукам. Приїжджали запису­вати її пісні викла­дачі Київського національного уні­верситету культу­ри та мистецтв, ке­рівник фольклор­ного ансамблю «Веснянка» Іван Синельников і ка­федри музичного фольклору Рівненського дер­жавного гумані­тарного універси­тету Юрій Рибак.

Пимену Куриш-ку виповнилось лише 20, коли після армії, повернувшись у рідне село, організував три­голосий хор. А вже через 3 місяці став учас­ником відомого ансамблю пісні й танцю «Зоря». Мабуть, число «3» було для нього щасливим, бо через 3 роки зайняв посаду керівника Рівненської філармонії. Відвідував храм, співав у церковному хорі. Згодом закінчив Одеську духовну се­мінарію та Київську духовну академію. Нині протоієрей Пимен, який проживає в Києві та служить у храмі Георгія Побідоносця, час від часу приїжджає в рідне село й за­любки служить у Свято-Василівському храмі Карасина.

Леонід Твердий закінчив Чорноморське вище військо­ве училище. Служив на ко­раблі на ракетній базі інспек­тором, виконував інтернаціональний обов'язок в Ефіопії, є учасником бойових дій в Єгипті. У 1991 році нагород­жений орденом «Червоної зірки» за розмінування міста Севастополь, де й живе.

Є серед відомих карасинців і адвокат Микола Твердий. У сфері його юридичної діяль­ності захист інтересів у будь-якій галузі права. З 1982 спеціалізувався в області кримі­нального права та процесу, а з 1990-го цивільного, сімейно­го та господарського. Микола Кузьмович директор госпо­дарсько-юридичних фірм «Тандем» і «ТМК-Покрова», адвокат, нотаріус, арбітраж­ний керуючий.

Колишня вчителька почат­кових класів Галина Яковець за майже 40 років сумлінної праці навчала азам науки чи не кожного другого мешкан­ця села. Тут познайомилась зі своїм чоловіком Іваном, з яким народили та виховали 6 дітей три сини й три доньки. Ольга та Леся продовжили справу матері. Старший син Петро працює в Департаменті управління прикордонних військ у Києві. Але найбіль­шою втіхою Галини Макарівни є 18 онуків. І немає кращої миті для неї, коли вся родина збирається разом у бать­ківській хаті. Петро Яковець пройшов шлях від випускника Карасинської восьмирічної школи до начальника відділу інженерного забезпечення Інженерно-технічного депар­таменту Адміністрації прикор­донної служби України, пол­ковник.

Упевнена, що чимало місцевих жителів і в майбут­ньому прославлять Карасин. А тим, хто вважає віддалене від райцентру село «заби­тим», уже давно час змінити свою думку. Як розповів Ми­хайло Мельник, завдячуючи талантам завідуючого клу­бом Юрія Котяя, який і грає, і співає, працюють вокальні гуртки та гри на гітарі, «Ви­шиванка». Вишивальниця Га­лина Коцюба презентувала різноманітні вишиті вироби майстринь Тамари Чапайло, Ганни Куришко, Валентини Шкодич, сорочки своєї мами, рушники, намітки, яки­ми перев'язували сватів, на­волочки. Привернули увагу й вишиті ікони картини На­талії Котяй. Ще одну пісню в автентичному виконанні по­дарували учасникам акції Га­лина Коцюба в дуеті з Ган­ною Куришко.

Тетяна Юрцевіч запросила відвідувачів ще раз перегля­нути роботи, а господиня Наталія Котяй до традиційно­го частування оригінальної Карасинської кухні.