Головна

Роспорядження

Положення

Графік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИРІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Село на Поліссі, мов писанка. У кожному є свої над­бання, славні господарники, талановиті й щедрі душею люди, які самовідданою працею збагачують рідну, милу серцю Батьківщину. Особливо цінують у наших населе­них пунктах ті традиції й обряди, що передавались з діда-прадіда. їх охоче успадковує молодь, а затим радо демон­струє іншим поціновувачам народної спадщини. Не виня­ток і села Вирівської сільської ради. Свою творчість, мов квіти у вінок, вплітають в історію сіл їх мешканці. У цьо­му переконались, завітавши на районну акцію «Мистецт­во одного села», що відбулась в історико-етнографічному музеї.

Українська пісня — душа народу. Милозвучні компо­зиції, в яких відчу­вається щира лю­бов до природи, землі, у виконанні народного ама­торського фольк­лорного колективу села Федорівка гості свята слухали з особливим задо­воленням. Сільські активісти також по­дарували при­сутнім фрагмент літнього обряду «Симонове зілля».

«Найбагатша та нація, де сумлінно зберігають і попу­ляризують скарби минувшини — обря­ди, звичаї, традиції. Саме такою є Украї­на. А праця людей, які щодня роблять це, — неоціненна. Тож спасибі всім, хто не байдужий до на­родних цінностей. Слова вдячності адресую вам і від голови РДА Анатолія Остапчука, всіх працівників райдержадміністрації», - звернувся до присутніх заступник голо­ви РДА Сергій Потапович. «Кожен населений пункт має свою родзинку. Сьогодні ми вражені роботами народних умільців Вирівської сільської ради. Вироби ці, а особливо технологію їх виготовлення, необхідно передавати дітям і внукам, аби через роки й сто­ліття їх майстерність та оригі­нальність надихала майбутні покоління продовжувати благородну справу й надалі. Щира шана й подяка за відда­ну працю й від голови район­ної ради Миколи Драганчука», - сказав заступник голо­ви районної ради В'ячеслав Шимко. Відтак за вагомий внесок у збереження й відродження автентичних традицій, звичаїв, обрядів, а також участь у районній мис­тецькій акції грамотами ра­йонної ради та райдержадміністрації нагородили сі­льського голову Юрія Солти­са, завідуючу публічно-шкільною бібліотекою села Вири Валентину Павлушко, майстра з різьби по дереву Юрія Маслянчука, вишиваль­ниць Галину Вознюк, Вікторію Зінькову, Єву Мелещук, май­стриню з бісероплетіння Іван-ну Опалько, в'язальницю Вікторію Гандзюк...

Затим Валентина Павлуш­ко розповіла цікаві легенди про заснування села Вири. У першій йдеться про злого пана, який покарав свого раба за непослух, залишивши його в дрімучому лісі напризволя­ще. Та він зумів там вижити, харчуючись дарами природи. І коли таки дібрався до лю­дей, на запитання: «Звідки ти?», відповідав: «Я зі звірів». В іншій легенді йдеть­ся про річку, що колись про­тікала цими краями. Кажуть, що вода в ній весь час шумно вирувала. Від цього, мовляв, і пішла назва села. Та якщо торкнутись історії, то перші згадки про Вири датуються ще 16 століттям. У 1921-1931 роках село перебувало під окупацією Польщі. На той час тут функціо­нували 5 крам­ниць, млин, полі­клініка, депо і навіть початко­ва школа, в якій дітей навчали виключно польською мо­вою. У 1946 за­снували перший колгосп. Особ­ливо закарбува­лась мешканцям Велика Вітчиз­няна війна, адже 116 жителів сміливо пішли на фронт. На жаль, до рідної домівки по­вернулися не всі. Прожива­ють також 8 воїнів-афганців. Під чужим афганським сон­цем один у розквіті сил заги­нув. Приємно, відзначила Ва­лентина Павлушко, що село розбудовується. Є сім'ї, в яких зростають по 14 і 16 дітей. А для підростаючого покоління нещодавно відкри­ли спортзал, чому молодь дуже рада.

Про Федорівку розповіла присутнім Юлія Жигадло. За її словами, на початку 18 сто­ліття цим краєм проїжджав поміщик Теодор і побачив мальовничу поляну, довкола якої росли вічнозелені ліси з багатющою флорою та фау­ною. Він одразу вирішив зве­сти там маєток, а будівельні роботи запросив виконува­ти мешканців Чудля, які тут і оселилися. Спершу поселен­ня назвали Теодорівкою, а пізніше — Федорівкою. Сьо­годні в селі проживають 655 жителів. З кожним роком чи­сельність населення зростає, село розбудовується. Не­вдовзі відкриють і новий клуб. Ця звістка тішить сер­ця людей, адже є багато та­лановитих дітей, які з задо­воленням туди навідувати­муться. Славиться Федорівка й піснями народного фоль­клорного колективу. їх твор­чістю милувалися в Рівному та Києві. Неоднора­зово брали участь у районному ку­пальському святі, відродили весіль­ний обряд,описаний у книзі Віктора Торчика «Коровайні мотиви Сарненщини».

«Рідне село. Звідки витоки нашої любові до тебе? Можливо, з батькі­вського дому й поля, на якому рос­туть золотаві жита?» - такими словами розпочала розповідь про істо­рію Олексіївки Вікторія Опалько. Село розташоване за 28 км від район­ного центру, відоме з 1905 року. У ті часи тут був хутір «Альбин», яким во­лодів пан. В угідді «Цегель­не», що неподалік, мешкав пан Марко Тендер, який не­вдовзі відкрив цегельний за­вод, де люди працювали по­сезонно: зимою копали гли­ну, а навесні виробляли цег­лу. У наступні роки землю разом з людьми неоднора­зово перепродували. Та жодні поневіряння не зуміли затьмарити їх працелюб­ності, про яку сьогодні гово­рять ошатні будиночки. Нині функціонують початкова школа, клуб, ФАП і магазин.

Славна вирівська земля талантами й історією. Багато народилось людей, про яких під рубрикою «Славні імена» гордо розповіла Ірина Бартош. Учитель історії Ясногірської ЗОНІ І-ІІІ ст. Ярослав Фурман цікаво повідав про використання й виготовлен­ня предками автентичного посуду, який також вистави­ли на огляд. Затим присутні ознайомилися з творчістю рукодільників, які демонст­рували власноруч виготов­лені шедеври. Розмаїті виши­ванки, на яких барвами виг­равали різні орнаменти. Різьблені з дерева вироби вразили неординарністю та майстерністю виготовлення, сподобались гостям вироби з бісеру, плетені гачком і спи­цями.

Не злічити вирівських та­лантів. У кожній оселі жи­вуть люди здібні й праце­любні. А які господині меш­кають, теж побачили, адже по закінченні оглядин усіх гостей запросили до столу, де смачно пахли українські народні страви, які й дотепер готують у селах.