Головна

 

Сарненська міська рада

Клесівська селищна рада

Степанська селищна рада

Великовербченська с/р

Вирівська с/р

Зносицька с/р

Кам'яне-Случанська с/р

Карасинська с/р

Карпилівська с/р

Костянтинівська с/р

Коростська с/р

Кричильська с/р

Кузьміська с/р

Любиковицька с/р

Люхчанська с/р

Немовицька с/р

Ремчицька с/р

Селищанська с/р

Стрільська с/р

Тинненська с/р

Тутовицька с/р

Чудельська с/р

Кузмівська сільська рада

Протяжність активної частини: 2 км.

Як дістатися: маршрутний автобус Сарни – Степань ч/з Малинськ, Рівне – Степань.

Туристичні об'єкти: літературно-етнографічний музей «Олеся», пам'ятний знак: високий металевий хрест з копією Чудотворного Образа Казимирської Божої Матері на місці польського костелу, Крешевський (Яринівський) шлях, урочище «Лядо», урочище «Зацерковне».

Відстань від м.Рівне – 87 км.

Відстань від м.Сарни – 35 км.

Історична довідка

Перші сліди перебування людини на території села відносяться до старовинних часів. В 1895 році тут було знайдено 5 бронзових монет XI ст. нашої ери. Перша згадка про село датується 1629 роком, коли князь Альбрехт Радзівіл отримав значну частину Степанської волості і заснував містечко Казимирів, назване на честь святого Казимира – королевича і патрона Речі Посполитої. Казимирів досить швидко зростав, однак після смерті власника в 1656 р. почав занепадати, а після спустошення татарами у 1665 р., був розорений і поступово перетворився на село. У пізніших документах фігурує під назвою Казимирівка.

Опис маршруту

Маршрут розпочинається від автобусної зупинки в центрі села, яка знаходиться біля сільської ради. Тут встановлений обеліск воїнам, що загинули в роки Другої світової війни. Від зупинки рухаємось до школи та сільського будинку культури. З лютого 1990 року в школі створений народний літературно-етнографічний музей «Олеся». Оригінальними експонатами музею є кам'яні сокири, козацькі люльки періоду Тараса Бульби, монети 1800 року. Юні екскурсоводи, серед яких і праправнуки Олесі (Соломеї) і Ярмоли – героїв повісті О.Купріна «Олеся», розкажуть історію заснування села, своїх родин, ознайомлять з експонатами музею. Окрему сторінку займає розповідь про російського письменника О.І.Купріна.

За будинком культури по лівій стороні знаходиться колишнє польське кладовище, де на фундаменті польського костелу встановлено пам'ятний знак – високий металевий хрест з копією Чудотворного Образа Казимирської Божої Матері, напис українською та польською мовами та роки 1629-1943. 314 років тривала осада поляками села та навколишніх хуторів. За переказами жителів села, в польському костелі була ікона Чудотворного Образу Казимирської Божої Матері, до якої прихожани йшли за зціленням не тільки з ближніх сіл, а й районів. Бували випадки, коли за зціленням йшли всю дорогу на колінах з молитвою в душі.

Від будинку культури виходимо на трасу Малинськ – Степань, пройшовши 50 м, потрапляємо на місток через р.Зульня, яка бере початок в Березнівському районі і за Грушівкою впадає в р.Горинь. Більше ста років тому О.Купрін у творі «Конокради» про неї писав: «Тиха річка Зульня, непорушна як болото, вся була захована під суцільною зеленню кувшинок... Лише по той бік берега залишилась чиста, гладенька полоса води і в ній віддзеркалені і прибережна осока, і чорний зубчастий ліс... Зрідка у воді тяжко плюхалась велика риба».

Повертаємо назад від р.Зульня, пройшовши 400 м, бачимо знак на дорогу на с.Яблунька, праворуч від котрої стелиться Крешевський (Яринівський) шлях, що веде у с.Яринівка Костопільського району. Назва шляху походить від польського поселення Крешемо. Раніше поряд зі шляхом було колгоспне поле, а зараз луги. Саме цією дорогою приїхав російський письменник О.І.Купрін у село. Над шляхом на хуторі стояла хата Мануйлихи, в якій зростала Соломія, яка і стала прототипом героїні твору «Олеся».

На схід від Яринівського шляху через 400 м перед нами розгортається урочище «Лядо», на якому з одного кореня росли дуб і береза. Назва його походить від польського ймення. За розповідями старожилів, раніше на цьому урочищі був хутір Чернечий, де розміщувались 25 сільських хат, на даний час вони перенесені в село. Легенду про дерева Григорій Дем'янчук записав у своїй збірці «Біля джерел».

Тим самим шляхом ми повертаємось до сільської ради, біля якої знаходиться сільське кладовище. Не доходячи до кладовища, звертаємо праворуч і вузенькою вулицею підходимо до урочища «Зацерковне». В селі існує дві легенди про назву урочища. Одна з них говорить, що колись на цьому місці стояла церква, яка була зруйнована у роки Великої Вітчизняної війни, а селяни говорили: «Там, за церквою». Інша – що на цьому полі була церква, яка однієї ночі пішла під землю. На тому місці зараз є дві ями, які кузьмівчани називають «церковними куполами». Від «Зацерковного поля» повертаємось тією ж вулицею до сільської ради. І від зупинки повертаємось до районного центру.