Головна

 

Сарненська міська рада

Клесівська селищна рада

Степанська селищна рада

Великовербченська с/р

Вирівська с/р

Зносицька с/р

Кам'яне-Случанська с/р

Карасинська с/р

Карпилівська с/р

Костянтинівська с/р

Коростська с/р

Кричильська с/р

Кузьміська с/р

Любиковицька с/р

Люхчанська с/р

Немовицька с/р

Ремчицька с/р

Селищанська с/р

Стрільська с/р

Тинненська с/р

Тутовицька с/р

Чудельська с/р

Немовицька сільська рада

м.Сарни – с.Немовичі – м.Сарни

Протяжність активної частини: 4 км.

Як дістатися: маршрутні автобуси: Сарни – Рівне, Рівне – Зарічне, Рівне – Володимирець.

Туристичні об'єкти: кам’яний хрест, рукотворне озеро, церква Преподобної Параскеви Сербської, братська могила воїнів УПА, обеліск пам'яті партизанам.

Відстань від м.Рівне – 80 км.

Відстань від м.Сарни – 10 км.

Історична довідка

Вперше в історичних даних Немовичі згадуються в 1533 році. Землі, де зараз знаходиться село, належали пану Дубровицькому, зятеві Курбського Андрія Михайловича.

Саме пан Дубровицький заснував поселення, з якого пізніше виросли Немовичі. Існує дві легенди про походження назви села. Згідно першої – на цій землі випасалась панська худоба, а пастух був німим. Сюди ж висилались обезчещені покоївки зі своїми чоловіками, з яких першою сім'єю стали Мичка Кіндрат Якимович з дружиною Парасковією. В їхній сім'ї було 11 дітей. Один із синів Кіндрата служив у пана в Дубровиці при дворі. Саме він дав назву селу, коли говорив про чергову покоївку: “Уже піде до німого (до Німович)”.

Згідно з другою легендою граф із Дубровиці приїжджав у цю місцевість на полювання, порибалити, бо тут були розкішні луки, гаї та діброви, багато дичини та птахів, а річка та озера були переповнені рибою. Панський кучер був німим, за вірну службу пан дозволив йому тут жити (під Поповою горою). Тут же зберігались рибальське знаряддя і все необхідне для полювання. Згодом кучер збудував собі будинок і тим поклав початок с.Немовичі.

Опис маршруту

Маршрут розпочинається від траси Сарни – Рівне біля р.Рудинка. Переходимо дорогу, повертаємо наліво і виходимо до центральної дороги в с.Немовичі. Йдемо 1,5 км і потрапляємо на роздоріжжя, праворуч над дорогою височіє кам’яний хрест. Одностайної думки серед старожилів про походження хреста немає. За однією версією тут похований син багатого купця, що помер у дорозі, за іншою – це могила козаків часів російсько-турецької війни.

Прямуємо лівою гілкою розвилки і перед нами розгортається справжня окраса села – рукотворне озеро, яке називають “Став” (площа озера близько 3000 кв. м). В ньому водиться багато риби (щука, карась, окунь, плотва, линок). Кожної весни на своє тихе плесо до людської доброти і любові прилітають лебеді, але ці прекрасні птахи тут жили не завжди. Жителі розповідають, що однієї осені, близько пяти років тому, побачили на березі лебедя з пошкодженим крилом. Люди не покинули його в біді, почали піклуватися про нього, годували всім селом. Ранньою весною лебідь видужав і його забрали у Рівненський обласний зоопарк, з тих пір кожної весни на озеро почали прилітати лебеді, чи то вони шукають свого пораненого брата, чи то їм просто сподобалась ця місцевість.

Повертаємось назад на роздоріжжя, рухаємось прямо до центру села. З правої сторони за 200 м знаходиться провулок, пройшовши ним, можна побачити залишки дубів-довгожителів. Лише кілька років назад з 8 на 9 серпня 2007 р. їх було знищено буревієм. Про те, що дуби мають довгу історію, свідчить їх величність, масивність і те, що неодноразово під ними жителі знаходили залишки козацької зброї.

Продовжуємо наш маршрут центральною дорогою повз будинок культури, сільську раду, загальноосвітню школу і на наступному роздоріжжі повертаємо наліво. На цій вулиці колись стояв панський двохповерховий маєток. На першому поверсі були кімнати для слуг, пральня, службові приміщення, а на другому – панські покої. Біля маєтку росли велетенські каштани, а за ним (зараз там стоїть будинок Абрамчука Григорія) було озеро, заросле чагарником. Люди розчистили кущі, ношами носили землю і посеред озера зробили насип для танців. Тут, під великим каштаном, пани танцювали. За маєтком був постерунок (управа), у дворі якого лежав відполірований камінь у людський зріст. На ньому карали тих, хто провинився перед паном. Залишки цього каменю і понині зберігаються у дворі родини Абрамчуків.

За 20 м по вулиці розташована церква Преподобної Параскеви Сербської, збудована у 1881 році на пожертвування селян і священика Василя Петровича Боровського.

Від церкви прямуємо далі, аж поки вулиця не поверне до с.Зносичі. По цій дорозі, перед поворотом, на місці теперішнього магазину “Омега”, діяв колись римсько-католицький костел (каплиця). Під час Другої світової війни його зруйнували.

Крокуючи дорогою на с.Зносичі, приблизно 200 м, перед нами з’являється сільське кладовище, на якому розміщена братська могила воїнів УПА. Історія розповідає, що представники українських патріотів Батаревичів допомагали повстанцям у боротьбі проти фашистів медикаментами, продуктами. Випадково затримані німецьким патрулем були покарані на смерть Тетяна Голубовська (дружина Батаревича) та її сестра Яся. Поховали їх у братській могилі разом з іншими загиблими повстанцями, а з ініціативи Євгена Батаревича в 1943 році за дві ночі піднявся курган. Згодом біля підніжжя кургана знайшов свій останній спочинок сам Євген, який загинув у бою з гітлерівцями.

За кладовищем раніше розміщувались 17 козацьких курганів, на кожному з яких росла велика сосна і поблизу обов’язково була криничка. Повз них тік рівчак. За свідченням селян він був вимитий козацькою кров’ю. Антонович В.Б. у статті “Археологическая карта Волынской губернии” відмічає, що 5 курганів були розкопані 1878 року варшавським студентом Батаревичем. Тут знайдені скелети, залишки дерев’яних трун і зброя. Біля курганів була збудована капличка, яку зруйнували у 17-19 рр. ХХ ст.

Повертаємось назад до роздоріжжя, де колись розміщувалась польська каплиця, і, пройшовши 1 км наліво від магазину “Омега”, виходимо на рівненську трасу. З правої сторони дороги можна побачити обеліск пам'яті партизан, біля якого є землянка і криниця. Обеліск був збудований в пам’ять Другої світової війни. По південній околиці села через ліс на Катеринівку, Малушку проходили радянські партизани зі з’єднання Сидора Ковпака. Біля обеліску маршрут закінчується, поряд є зупинка, через яку проходять маршрутні автобуси на м.Рівне та м.Сарни.