Головна

 

Сарненська міська рада

Клесівська селищна рада

Степанська селищна рада

Великовербченська с/р

Вирівська с/р

Зносицька с/р

Кам'яне-Случанська с/р

Карасинська с/р

Карпилівська с/р

Костянтинівська с/р

Коростська с/р

Кричильська с/р

Кузьміська с/р

Любиковицька с/р

Люхчанська с/р

Немовицька с/р

Ремчицька с/р

Селищанська с/р

Стрільська с/р

Тинненська с/р

Тутовицька с/р

Чудельська с/р

Степанська селищна рада

Протяжність активної частини: 7 км.

Як дістатися: маршрутні автобуси: Сарни – Степань, Рівне – Степань, Рівне – Кузнецовськ, Рівне – Кричильськ, Рівне – Велике Вербче.

Туристичні об’єкти: Спаська церква, Миколаївська церква, братська могила радянських воїнів, пам’ятник воїнам повстанського руху, санаторій “Горинь”, земляні вали замку, Свято-Троєцька церква, джерело мінеральної води, “Мурованик”, пам’ятний знак на польському кладовищі, пам’ятний знак “Тризуб”, народний музей (дитячий садок “Калинка”), музей картин Степана Чуприни (Степанська загальноосвітня школа), братська могила радянських льотчиків, могила першого голови сільської ради Линки І.М., склеп графів Ворцелів, єврейське кладовище.

Відстань від м.Рівне – 85 км.

Відстань від м.Сарни – 50 км.

Історична довідка

Над р.Горинь серед мальовничих лісів та луків, купаючись в зелені садів та верб, розкинулось містечко Степань. Чарівний світ поліської природи, щедрі степанські землі, шовкові луги, споконвічні праліси, синя красуня Горинь, чисельні озера та ставки, багатющий рослинний і тваринний світ робили цей край справжньою перлиною Волинського Полісся.

Минуле Степаня – це історія міста з давньою і цікавою історією. На його долю припадали часи розквіту і занепаду. Було воно і столицею удільного князівства, і власністю князів Острозьких, волосним центром Рівненського повіту, районним центром.

Степань належить до найдревніших поселень Волинського Полісся, добре укріплене княже місто часів Київської Русі, торговий і культурний центр протягом багатьох століть. Кам’яні знаряддя праці, знайдені на його околицях, свідчать про наявність тут людського життя ще в сиву давнину, адже розташований був на дуже вигідному торговому шляху – «молочній дорозі руських і литовських князів». З усіх-усюд з’їжджалися на степанські ярмарки купці, везучи сюди заморські товари, а тут купували біле, як перкаль, полотно, чарівні роботи міських вишивальниць, вироби гончарів, бондарів, зброярів.

Степанці з діда-прадіда передають односельцям оповіді про те, що степанськими валами милувався шведський король Карл ХІІ, російський цар Петро І, славетний месник Северин Наливайко, народний герой полковник Іван Богун. Вулицями Степаня ходив російський письменник Олександр Купрін – автор повісті «Олеся».

Природною окрасою Степанщини є ліси, де переважають сосна, осика, вільха, дуб, береза. Підлісок складається з ліщини, бузини, горобини. У трав’яному ярусі природних асоціацій поширена папороть, ожина, суниці, чорниці.

Опис маршруту

Маршрут розпочинається від вказівного знаку “Степань”, який розміщений на початку моста через р.Горинь, при в’їзді в селище. Праворуч мосту розкинувся луг з урочищем “Мануйлиха”. Зліва на південь широко та розложисто простягнувся луг, упираючись у лівий берег Горині. За високим бетонним мостом (0,5 км), перекинутим через річку, обрамленою з обох сторін вербами, на протилежному березі відкривається перед нами Степань.

Справа – автостанція. Зліва на високому березі річки височіє Преображенський (Спаський) храм, побудований в 1749 р. в стилі бароко, що віками був окрасою містечка. В 1963 р. цей храм було зруйновано і розібрано на будівельні матеріали. В Канаді вийшла книга архітектурних пам’яток України, де було вміщено ілюстрацію Степанської Преображенської церкви. Нині вона відбудовується.

Одразу за мостом, де красується сквер, раніше був майдан. Тут споконвіку проводилися ярмарки, де продавали, купляли, збагачувалися або розорювалися. Зерно, худоба, шкіра, реманент – все, що добувалося тяжким господарським трудом і привозилося з навколишніх сіл та хуторів, скуповувалося за безцінок або ж обмінювалося на дорогі, але такі необхідні для повсякденного вжитку товари: гас, сірники, сіль, цукор, сукно, ситець…

 

Зараз на цьому місці знаходиться братська могила радянських воїнів, а на самому майдані нещодавно встановлено пам’ятник у вигляді хреста на честь воїнів-односельців, які боролися за волю і державність України.

Ліворуч через 300 м по вул.Новохатській знаходиться санаторій “Горинь”, завдяки якому Степань отримав статус курортного містечка. Санаторій відкрито у 1965 році, а з 1975 р. він діє як санаторій шлунково-кишкового профілю. Це сучасна оздоровниця бальнеологічно-питного лікувального профілю з розвиненою лікувально-діагностичною базою. Тут функціонують лабораторії, кабінети, ванни, озокеритове, гальваногрязьове й інші відділення. Люди проживають у двомісних номерах, для них обладнані теренкур, спортмайданчики, пляж, організовуються екскурсії в ліс тощо. Мінеральна вода “Степанська” відома далеко за межами області завдяки своїм унікальним властивостям, аналогом якої у світі є лише “Миргородська”, “Баден-Баден” у Німечинні та “Ахен” в Англії. Довгий час санаторій був закритий, це сталося після аварії на Чорнобильській АЕС. І лише в 2005 р. санаторій “Горинь” гостинно відкрив двері для жителів області.

Постійнодіюче джерело з мінеральною водою стрімко б’є навпроти їдальні на відстані 80 м на території земляної фортеці з високим насипним валом та підземними ходами. Цю фортецю колись називали “Замчисько”, зараз “Вал”, тому що на високій насипній горі, оточеній з усіх боків водою ріки Горинь, раніше знаходився замок. Вал “Замчисько” був серед самого міста. Тепер від цього замку залишились тільки руїни, частина стіни. Саме тут вдивлявся вдалину і обмірковував свої плани військових дій російський цар Петро І. Згідно переказів, його військо дало тут перший бій шведському королю Карлу ХІІ.

Поряд височіє реконструйована Миколаївська церква, яка була побудована в 1775 р. за допомогою нового власника містечка графа Ворцеля. В 60-х роках минулого століття церква профільована в клуб, а пізніше в більярдний зал. У 90-х роках, завдяки громадськості, цей храм відбудований і діючий.

Поряд із “Валом” збудована Свято-Троїцька церква та Дзвіниця, які були зведені в 1759 році. Згодом церква стала соборною. При ній були відкриті школа та богодільня. Ця споруда є найстарішою будівлею в Степані. Нині тут проходять богослужіння. Церква належить до пам’яток архітектури національного значення.

Пройшовши далі ще 300 м, виходимо за межі села. Над дорогою, яка веде з Степаня до с.Золотолин, є два урочища – “Добриця” і “Мурованик”. Раніше це були дві муровані з цегли історичні пам’ятки у вигляді грубих стовпів. Дотепер вони фактично зруйновані, а нещодавно один з них відновлений. Стояли стовпи один від одного на відстані приблизно 700 м. Документально ці пам’ятки не доведені. За місцевими переказами тут стояв колись фронт двох воюючих сторін: з південної сторони с.Золотолин – татари, а з північної від Степаня – русини. Поміж ними протікала річка, яка впадала в р.Горинь. Тут було укладено перемир’я між воюючими сторонами і побудовано на честь події ці архітектурні пам’ятки. По тій пам’ятці, що ближча до міста і зараз в процесі реставрації, можна дізнатися, що вона була квадратна, з вікнами зверху, в яких колись виднілись вставлені ікони, а зверху – хрест. Річка поміж цим фронтом, а також і урочище названо Добрицею від слова “добро”, яке зробили обидві воюючі сторони. Ближче до міста все урочище поля названо “Мурованик” від словосполучення “мурований стовп”.

Повертаємось до селища та рухаємось 800 м вул.Дорошенка, повертаємо на вул.Сердюка та через 100 м крокуємо по вул.Шевченка. Через 700 м ліворуч підходимо до польського кладовища, в центрі якого стоїть хрест в пам’ять полякам-парафіянам костелу в ім’я Святого Михаїла (1614 – 1943рр.).

Навпроти кладовища насипана могила-курган із знаком “Тризуб” на місці поховання жертв більшовицького терору в 40-х роках ХХ століття.

За 100 м на вул.Шевченка (в дитячому садку “Калинка”) діє народний музей, експозиції якого висвітлюють славну багатовікову історію селища. Під керівництвом Рачицької Л.М. він відновив свою роботу в 2001 р. Музей має дві зали: історії та побуту степанців кінця ХІХ - початку ХХ століття, в них нараховується 154 експонати, найдавніші з яких датовані ХІІІ-ХV століттям, серед них зброя, знайдена на Степанському Валу, лопата часів Київської Русі, бивень мамонта та інші. Експонати музею яскраво розповідають про історію села, побут його жителів, стародавні традиції, життя і творчість місцевих письменників та художників, історичних осіб, які відвідували селище: Петро І, О. Купрін, шведський король Карл ХІІ, Северин Наливайко. Про роботу Степанського народного музею відомо далеко за межами нашого району.

Поряд з музеєм розміщена місцева школа, в якій сформована виставка картин відомого самодіяльного художника Степана Чуприни. Кожна його картина – це драматичний твір історії рідного краю, його знедоленого життя, прагнення до волі, незалежності.

Пройшовши вул.Б.Хмельницького 200 м, потрапляємо до старого кладовища. Варто звернути увагу на найстаріші могили. Це козацькі могили, на місці яких залишились лише кам’яні хрести, давні могили священників, що знаходяться поряд з каплицею, а також братська могила радянських льотчиків, могила першого голови сільської ради Линки І.М.

Навпроти, на вул.Пушкіна, знаходиться старе римо-католицьке кладовище, де стоїть гробниця Ворцелів, рід яких жив і господарював в Степані більше 100 років. Усипальниця, тобто маленька піраміда, була збудована силами кріпаків для захоронення помираючої родини.

Далі наш маршрут пролягає по вул.Пушкіна, повертає на вул.Київську, якою рухаємось 300 м та йдемо праворуч до єврейського цвинтаря, де в 1942 році німці масово розстрілювали єврейське населення, що в основному проживало біля Горині в районі між мостом і поштою та було переселене в спеціальне “гетто”, обгороджене колючим дротом. Коли на цвинтарі вже не вистачало місця – приречених розстрілювали на піщаному обриві, що за сусіднім селом.

Туристичний маршрут цікавий своїми природними краєвидами, історичним минулим, а також зустрічами із цікавими людьми, які займаються різними промислами – бісероплетінням, вишиванням, виготовленням скрипок, різьбою по дереву, флористикою, бджолярством та ін. Відвідайте цю унікальну місцевість і Вам обов’язково захочеться повернутись сюди ще раз.