Головна

 

Сарненська міська рада

Клесівська селищна рада

Степанська селищна рада

Великовербченська с/р

Вирівська с/р

Зносицька с/р

Кам'яне-Случанська с/р

Карасинська с/р

Карпилівська с/р

Костянтинівська с/р

Коростська с/р

Кричильська с/р

Кузьміська с/р

Любиковицька с/р

Люхчанська с/р

Немовицька с/р

Ремчицька с/р

Селищанська с/р

Стрільська с/р

Тинненська с/р

Тутовицька с/р

Чудельська с/р

 

Великовербчанська  сільська рада

м.Сарни - с.Велике Вербче - м.Сарни

Протяжність активної частини: 12 км.

Як дістатися: маршрутні автобуси: Рівне – Велике Вербче, Сарни – Степань.

Туристичні об’єкти: музейна кімната будинку культури, штучне водоймище, Свято-Михайлівська церква, шкільна музейна кімната, урочище “Передбутейки”, джерело “Попова криниця”, вузькоколійка “Лінія”, урочище “Зиновка”, урочище “Міжинки”.

Відстань від м.Рівне – 97 км.

Відстань від м.Сарни – 38 км.

Історична довідка

Перша згадка про с.Велике Вербче датується 1577 роком у списку сіл, що належать до Степанського замку шляхетської Польщі, яким до 1620 року володіли князі Острозькі.

За переказами старожилів село знаходилось в однойменному урочищі “Селище”, де наші пращури жили б і розбудовувались, якби не набіги монголо-татар. Вони спалили село, а люди, тікаючи, ховались у густих верболозах, що росли на березі р.Мельниця. Існує версія, що відбудувати село їм допоміг чоловік на ім’я Давид, який віддав золото, відібране у татарина. Вдячні люди і донині називають ту місцину, де він проживав, Давидовою. Це урочище було дуже заболочене, навколо нього росло багато лози, яку люди ламали і скручували у верчі (заготовки на постоли з кори липи або в’яза). Коли село розширило свої межі, на його чолі стали старшини, які вимагали плати за великі верчі. Ймовірно, що саме від цього пішла назва Велике Вербче, а також від верб, що густо росли біля р.Мельниці та її приток, чим допомагали людям ховатися від ворогів. Також з верби плели кошики, постоли (лозове взуття), корзини.

Велике Вербче – одне з найдавніших сіл України. Про давнє походження свідчать кам’яні знаряддя праці на території села. Отже, не виключено, що сотні тисяч років тому тут були поселення наших далеких пращурів. Крім цього на території села знайдено курган “Могила Гречаника” та ще 12 курганів.

 

Опис маршруту

Маршрут розпочинається в центрі с.Велике Вербче біля меморіалу загиблих односельчан у Другій світовій війні. За 100 м від центру по вул.Першотравневій розташований будинок культури – двоповерхове приміщення, побудоване по експериментальному проекту у 1964 р., унікальне тим, що є єдиною спорудою в Україні, побудованою за даним проектом. На другому поверсі розміщена музейна кімната, в якій зберігаються археологічні знахідки, побутові речі, одяг місцевого населення, вишивки народних умільців, стенди з фотографіями (“Велике Вербче у Другій та Першій світових війнах”, “Ніхто незабутий, ніщо незабуто”, “Вони захищали Батьківщину”, “Воїни інтернаціоналісти”, “Культура та побут села”).

Рухаємось від центру села на південь 150 м, де розташована штучна водойма протяжністю 2 км, шириною 200 метрів. Тут, між плакучими вербами та зеленими насадженнями, дуже полюбляє відпочивати місцеве населення, також це хороше місце для риболовлі. У водоймищі водиться щука, карась, окунь, плотва, короп, раки.

Крокуємо понад водоймищем 700 м на захід, де височіє Свято-Михайлівська церква, яка у часи північної війни була зруйнована. Храм заново побудували у 1990 році.

Від церкви, рухаючись по вул.Першотравневій, за 300 м знаходиться магазин “У дяді”, біля якого ми повертаємо праворуч, де через 200 м з лівої сторони розташована загальноосвітня школа І – III ступенів. Приміщення школи двохповерхове, на другому поверсі знаходиться музейна кімната, створена вчителем історії Телетьон Н.О. В ній укомплектовано експозицію археологічних знахідок, документальну хроніку в розгортках, вироби народних умільців, фотоматеріали місцевої флори і фауни, малюнки та макети, стенди з фотографіями “Історія і діяльність фольклорного гурту “Криниченька”, “Історію творять люди”, “Історія села в назвах урочищ, боліт і лісових масивів”.

Від школи рухаємось по тій же вулиці на захід, де через 500 м повертаємо ліворуч на вул.Польову, в кінці якої потрапляємо до урочища “Передбутейки” – великого польового масиву, з протилежного боку якого знаходиться “Попова криниця”. На початку ХХ ст. в урочищі значна кількість земельних угідь була в користуванні місцевого попа, криниця входила до його володінь, від цього і пішла назва джерела.

Від “Попової криниці” мандруємо на захід, проходимо через польовий масив „Піщанка” і потрапляємо до лісу. Йдемо дорогою 400 м, яку пересікає недіюча вузькоколійна залізнична дорога – “Лінія”. На території с.Велике Вербче вона перетинає урочища “Переспа”, “Карабіна”, “Примища”, “Чистий груд”, “Зиновка”, лісний масив с.Бутейки. Вузькоколійка (Бліохова лінія) побудована німецькими промисловцями Рау і Бліохом у 1868 році з метою лісорозробок. В кінці 1868 року всі ліси навкруги Степаня, близько 40 тисяч десятин, скупили пруські піддані Бліох і Вільгельм Рау. Тут вони побудували пилорами, цехи по переробці деревини та паркетну фабрику. Спеціалісти були завезені з Австрії та Прибалтики, робочими були люди з прилеглих сіл. По лісах будувались печі, в яких гнали смолу та дьоготь. Всі ці лісові багатства вивозились за кордон.

По залізничному насипу проходимо на південь 200 м і біля дороги можемо побачити залишки від смолопереробних печей, які являють собою великий земельний насип з виямкою посередині. Пройшовши ще 200 м на захід від земляних насипів печей, потрапляємо до урочища “Зиновка”, яке знаходиться в лісовому масиві. Тут росте вікова сосна висотою 27 м, яка є найбільшою сосною в Україні. “Зиновка” є багатим історичним урочищем: в роки Другої світової війни тут проходив і зустрівся із жителями “Зиновки” партизанський командир С.А.Ковпак. “Зиновка” відома подіями, пов'язаними з діяльністю воїнів УПА.

Від вікової сосни рухаємось на північ 200 м і виходимо на основну дорогу. Звернувши праворуч та долаючи 3,5 км по урочищах лісних масивів “Підзамула”, “Накот” (назва урочища походить від того, що населення, аби пройти болотянистою територією, було змушене накочувати дерев’яні колоди), виходимо до урочища “Міжинки”, території, яка розділяла два великих лісових масиви та болота. Праворуч за 200 м було поселення жителів хутора Островки. Колись це був хутір с.Вирка, в якому налічувалося 12 дворів. Місцевість болотиста, а кругом невеликі острівки суші, на яких і розташовувались господарства жителів. Звідси і походить назва хутора. Тут, в роки Другої світової війни, німцями була оточена група партизанів в кількості 6 чоловік із загону Дмитра Медведєва, в бою троє людей загинуло. Не витримав знущань німців і відомий партизанський діяч Марфа Іллінічна Струтинська. У 50-х роках її та інших учасників рейду перепоховали в м.Рівне, а попереднім місцем їх поховання було урочище “Міжинки”, 200 м від хуторських або Грищенкових могилок.

Від цього історичного місця, пройшовши 1 км на захід, дорога розділяється в напрямках с.Вирка і с.Гута. За 300 метрів ліворуч можна знайти у гущавині лісу гніздо чорного лелеки, рідкісного птаха, занесеного у Червону книгу України.

Повернувши праворуч, виходимо на шосейну дорогу Вербче – Вирка, звідки зможемо доїхати до райцентру.