Головна

 

Сарненська міська рада

Клесівська селищна рада

Степанська селищна рада

Великовербченська с/р

Вирівська с/р

Зносицька с/р

Кам'яне-Случанська с/р

Карасинська с/р

Карпилівська с/р

Костянтинівська с/р

Коростська с/р

Кричильська с/р

Кузьміська с/р

Любиковицька с/р

Люхчанська с/р

Немовицька с/р

Ремчицька с/р

Селищанська с/р

Стрільська с/р

Тинненська с/р

Тутовицька с/р

Чудельська с/р

Зносицька сільська рада

м.Сарни – с.Зносичі – м.Сарни

Протяжність активної частини: 12 км.

Як дістатися: маршрутні автобуси Рівне – Тинне, Сарни – Тинне.

 Туристичні об'єкти: краєзнавча музейна кімната, Свято-Георгієвський храм, урочище “Корчунки”, урочище “Пожога”, урочище “Кочине болото”, урочище “Голя”, урочище “Чорне озеро”, пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Другої світової війни.

Відстань від м.Рівне – 100 км.

Відстань від м.Сарни – 20 км.

Історична довідка

Село Зносичі – мальовничий куточок поліського краю. Рік заснування села вважається 1620, а його історія починається з легенди, яка передавалась століттями від покоління до покоління.

“На невисокому пагорбі біля озера розташувалось перше поселення. Складалось воно з невеличких хатинок, покритих соломою. Посередині красувався великий панський маєток. Жив у ньому пан із своєю сім’єю і була в нього вродлива дочка Маруся, яка закохалася у бідняка. При першій зустрічі Маруся не могла відвести очей від красеня Івана, а він від неї. Розуміючи те, що батько Марусі не дозволить їм одружитися, закохані почали зустрічалися таємно на березі озера. Коли пан дізнався про зустрічі його дочки із бідняком, дуже розгнівався і заборонив доньці ходити до юнака. Дівчина була у відчаї, не знала що робити, вона не могла забути Івана і не хотіла жити без нього. Одного разу їй пощастило втекти. Прибігла до озера з надією, що хоч востаннє побачиться з милим. Довго чекала Маруся коханого, та даремно. Дівчина подумала, що він забув про неї і тепер вони ніколи не будуть разом. Тоді виплела Маруся стрічку з волосся, кинула її на берег і стрибнула в озеро. Незабаром прийшов Іван. Побачивши стрічку, він все зрозумів й гірко заплакав за милою. Від його сліз вода в озері стала темніти і зробилася чорною. З тих пір озеро стали називати Чорним. Пан дуже розгнівався вчинком доньки, наказав слугам схопити Івана і закувати в кайдани, а поселення знести. Після виконання панського наказу, люди змушені були знести свої хати в нове місце і стали називати його Зносичі.”

Опис маршруту

Маршрут розпочинається на початку с.Зносичі. Праворуч – дрімучі соснові бори з багатою флорою і фауною, а ліворуч до р.Случ тягнуться луги з родючим ґрунтом і пахучими травами.

Рухаючись дорогою 1 км, потрапляємо в центр села. По правій стороні знаходиться школа, в якій розміщена краєзнавча музейна кімната з експозиціями: стенди з фотографіями “Наш край в 20-х – 30-х роках ХХ ст.”, “Ветерани Другої світової війни”, “Воїни-інтернаціоналісти”, альбом з фотографіями “Історія нашого села”, побутові речі, одяг місцевого населення, вишивки народних умільців, макет поліської хати.

Навпроти школи височіє Свято-Георгієвський храм, збудований у 1990 р. Від центру села в південно-східному напрямку, рухаючись польовою дорогою 1 км в сторону с.Кам’яне, потрапляємо до бетонно-земельних укріплень, збудованих за часів Другої світової війни. На даний час тут залишились від них руїни.

Вертаємось до центру села та, йдучи 500 м в сторону с.Тинне, звертаємо ліворуч, де через 500 м видніється урочище “Чорне озеро”. Існує легенда виникнення назви озера: ”В пана була красива донька Маруся, яка покохала сина бідної вдови. Пан не хотів собі такого зятя і віддав хлопця в солдати. Молоді відшукали один одного, і щоб бути завжди разом, обоє втопились в озері, яке одразу почорніло”. Біля озера можна відпочити, наловити риби.

Повернувшись на дорогу, що веде до с.Тинне, через 1,5 км мандруємо ліворуч, де за 100 м розміщені будівлі польського гарнізону. Цю місцевість називають урочище “Голя”. Раніше тут були піски, а з приходом поляків був побудований панський маєток, на місці якого виріс красивий ліс.

Від урочища “Голя” крокуємо лісовими дорогами у південно-західному напрямку до урочища “Пожога”. Існує легенда походження назви урочища: “Коли донька польського пана втопилась в Чорному озері, розгніваний пан з люті запалив маєток. Люди рятувались, як могли, “пожогом” покидали свої будівлі і переселялись в інші місця”. На даний час це місце для випасу худоби та заготівлі сіна місцевим населенням.

Мандруємо на південний-захід лісовою дорогою 1 км в сторону с.Малушка Березнівського району до урочища “Кочине болото”. За розповідями людей, раніше там жив пан Кочен зі своєю сім’єю. На цьому місці було багато клюкви, яку люди збирали на зиму. Тут заготовляють ліс, збирають гриби, ягоди (брусниці, ожину, малину, чорниці та клюкву).

Рухаємось лісом в північному напрямку 1 км до урочища “Корчунки”. За переказами, на місці урочища раніше були непрохідні корчі, які згодом викорчували, на даний час тут поля. Біля урочища знаходиться братська могила воїнів УПА, у якій вічним сном спочивають 130 чоловік.

Повертаємось в центр села, до сільського будинку культури. Тут, біля обеліску воїнам-односельчанам, загиблим в роки Другої світової війни, наш маршрут підходить до свого кінця.